«м≥ст.
≤снуЇ багато джерел шар≥ату, на розгл¤д≥ котрих коротко зупинюс¤.
Ќайважлив≥шим джерелом шар≥ату вважаЇтьс¤ оран (в≥д араб. "ал-куран" - "читанн¤ вголос", "повчанн¤") - св¤щенна книга мусульман, що складаЇ з притч, молитов ≥ пропов≥дей, вимовлених ћухаммедом м≥ж 610 ≥ 632 р.м. ƒосл≥дники знаход¤ть у оран≥ положенн¤, запозичен≥ з б≥льш ранн≥х правових пам'¤тник≥в —ходу ≥ з≥ звичањв до≥сламськоњ јрав≥њ.
—початку пророч≥ одкровенн¤ передавалис¤ в общин≥ усно, з пам'¤т≥. ƒе¤к≥ з них в≥руюч≥ записували за власною ≥н≥ц≥ативою поки, нарешт≥, у ћедин≥ за вказ≥вкою ћухаммеда не стали вестис¤ систематичн≥ записи. анон≥зуванн¤ зм≥сту орана й упор¤дкуванн¤ остаточноњ редакц≥њ в≥дбулос¤ при хал≥ф≥ ќл≥ф≥ (644-656 р.м.).
оран складаЇтьс¤ з 14 розд≥л≥в (сур), под≥лених на 6219 в≥рш≥в в≥рш≥в (а¤та). ¬елика частина цих в≥рш≥в маЇ м≥фолог≥чний характер, ≥ лише б≥л¤ 500 в≥рш≥в м≥ст¤ть розпор¤дженн¤, що в≥днос¤тьс¤ до правил поводженн¤ мусульман. ѕри цьому не б≥льш н≥ж 80 ≥з них можна розгл¤дати ¤к власне правов≥ (в основному це правила, що ставл¤тьс¤ до шлюбу ≥ с≥м'њ), ≥нш≥ стосуютьс¤ рел≥г≥йного ритуалу й обов'¤зк≥в.
¬елика частина положень орана носить казуальний харктер ≥ ¤вл¤Ї собою конкретн≥ тлумаченн¤, дан≥ пророком у зв'¤зку з окремими випадками. јле багато настанов мають дуже невизначений вид ≥ можуть набувати р≥зного зм≥сту в залежност≥ в≥д того, ¤кий зм≥ст в них вкладаЇтьс¤. ” подальш≥й судово-богословськоњ практиц≥ й у правов≥й доктрин≥ в результат≥ достатньо в≥льного тлумаченн¤ вони одержали своЇ вираженн¤ в суперечливих, а нер≥дко ≥ у взаЇмовиключних правових розпор¤дженн¤х.
≤ншим авторитетним ≥ обов"¤зковим дл¤ вс≥х мусульман джерелом права була —унна ("св¤щенне перекази"), що складаЇтьс¤ з численних розпов≥дей (хадис≥в) про судженн¤ ≥ вчинки самого ћухаммеда. ” хадисах також можна зустр≥ти р≥зноман≥тн≥ правов≥ нашаруванн¤, що в≥дбивають розвиток соц≥альних в≥дношень в арабському сусп≥льств≥. ќстаточне редагуванн¤ хадис≥в було зд≥йснено в 9 стор≥чч≥, коли були складен≥ в ортодоксальних зб≥рниках сунни, найб≥льшу попул¤рн≥сть ≥з ¤кий мав зб≥рник Ѕухари (помер у 870 р.). « сунни також вивод¤тьс¤ норми шлюбного ≥ спадкового, ≥ судового права, правила про раб≥в ≥ т.д. ’адисы сунны, незважаючи на њхнЇ опрацюванн¤, м≥стили багато суперечних положень, ≥ виб≥р найб≥льш "достов≥рних" ц≥лком виносивс¤ на розгл¤д богослов≥в-правознавц≥в ≥ суд≥в. ¬важалос¤, що мають силу лише т≥ хадиси, що були переказан≥ сподвижниками ћухаммеда. “аким чином, "—унна посланц¤ јллаха" (повна назва —унны) - зб≥рка текст≥в, що описують житт¤ ћухаммеда, його слова ≥ справи, а в широкому значенн≥ - зб≥рник добрих звичањв, традиц≥йних установлень, ¤к≥ доповнюють оран ≥ шануютьс¤ нар≥вн≥ з ним ¤к джерело зведень про те, ¤ка повед≥нка або думка Ї правов≥рною.
“ретЇ м≥сце в ≥Їрарх≥њ джерел мусульманського права займала ≥джма, ¤ка розгл¤далас¤ ¤к "загальна згода мусульманськоњ громади". ѕор¤д ≥з ораном ≥ —унною вона в≥дносилась до групи авторитетних джерел шар≥ату. ѕрактично ≥джма укладалас¤ з≥ сп≥льних думок по рел≥г≥йних ≥ правових питанн¤х, що були висловлен≥ сподвижниками ћухаммеда або згодом найб≥льш впливовими мусульманськими теологами-правознавц¤ми (≥мамами, муфт≥¤ми, муджатах≥дами). ≤джма розвивалас¤ ¤к у вид≥ ≥нтепретац≥й тексту орана або —унни, так ≥ шл¤хом формуванн¤ нових норм, що уже не зв'¤зувалис¤ з ћухаммедом. ¬они передбачали самост≥йн≥ правила повед≥нки ≥ ставали обов'¤зковими в силу одностайноњ п≥дтримки муфт≥њв ≥ муджатах≥д≥в.
“акий спос≥б розвитку норм мусульманського права одержав назву "≥джтихад". ѕравом≥рн≥сть ≥джми ¤к одного з основних джерел шар≥ату виводилас¤ з указ≥вки ћухаммеда : "якщо ви сам≥ не знаЇте, запитаЇте тих, хто знаЇ".
¬елика роль ≥джми в розвитку шар≥ату пол¤гала в тому, що вона дозвол¤ла правл¤ч≥й рел≥г≥йн≥й верх≥вц≥ јрабського хал≥фату створювати нов≥ правов≥ норми, пристосован≥ до м≥нливих умов феодального ладу, що враховують специф≥ку завойованих крањн.
ќдним ≥з найб≥льше сп≥рних джерел мусульманського права, що викликаЇ гостр≥ розб≥жност≥ м≥ж р≥зними напр¤мками, був к≥¤с - р≥шенн¤ правових справ за аналог≥Їю. ¬≥дпов≥дно до к≥¤су правило, встановлене в оран≥, —унн≥ або ≥джм≥, може бути застосоване до справи, що пр¤мо не передбачено в цих джерелах права. ≥¤с не т≥льки дозвол¤в швидко врегульовувати нов≥ сусп≥льн≥ в≥дносини, але ≥ спри¤в зв≥льненню шар≥ату в ц≥лому р¤д≥ момент≥в в≥д теолог≥чного впливу.
јле в руках мусульманських суд≥в к≥¤с часто ставав ≥ зброЇю в≥двертоњ свавол≥. Ќайб≥льше широко даний метод був обгрунтований јбу ’ан≥фа ≥ його посл≥довниками - хан≥фатами.
” ¤кост≥ додаткового джерела права шар≥ат допускав ≥ м≥сцев≥ звичањ, що не вв≥йшли безпосередньо в саме мусульманське право в пер≥од його становленн¤, але ¤ке пр¤мо не суперечило його принципам, ≥ нормам. ѕри цьому визнавалис¤ правов≥ звичањ, що склалис¤ в самому арабському сусп≥льств≥ (урф), а також у численних народ≥в, скорених у результат≥ арабських завоювань.